Нестача міді. 
Вплив несприятливих умов мінерального харчування на виникнення хвороб

Недолік міді частіше спостерігається на торф’яно-болотних, а також на карбонатних і піщаних грунтах при вмісті міді менше 0,001%. Рослини розрізняються по чутливості до нестачі міді. Стійкий до нестачі міді картоплю. Із зернових найбільш чутливі до нестачі міді пшениця, потім овес, ячмінь і жито. Недолік міді у злакових викликає так звану хворобу обробки: спостерігається зупинка зростання, хлороз і побіління кінчиків молодих листків (у пшениці та ячменю), втрата тургору у молодого листя і стебел, листя опускаються, в’януть. Рослини сильно кущаться, стеблеваніе затримується, утворення насіння придушене (пустозерності). У пшениці при недоліку міді листя, що охоплюють колос, злегка хлоротичні і викривлені, іноді закручуються в спіраль. Головка колоса також хлоротичні і викривлена, освіта зерна слабке. При сильному недоліку міді не утворюється класів або мітелок і насіння. [3].

Надлишок азоту

Внесення азоту вище норми, особливо при хорошому освітленні викликає сильний вегетативний ріст, при якому майже не утворюються квіткові бруньки. Високі дози азотних добрив вимагають забезпечення рослин у достатній мірі і іншими елементами, зокрема міддю, бором, магнієм і залізом. Ранньою весною і пізньою осінню, коли зростання лімітується недоліком світла, відносний дефіцит елементів, що викликається великою кількістю азоту, проявляється слабше. Однак порушення співвідношення азоту і калію затримує визрівання пагонів. При недостатньому поливі підвищується концентрація водорозчинних солей у грунті, що може спричинити відмирання молодих коренів. Надлишок азоту в грунті призводить до вилягання злаків, погіршення якості зерна, бульб, коренеплодів, фруктів, знижує стійкість до захворювань. [3].